«Диво» - світла та добра книга для сімейного читання.

«Диво» Р. Дж. Паласіо – книжка про фізичні вади й толерантність.

 Дуже світла та добра книга для сімейного читання.

«Диво» – книжка американської письменниці Р. Дж. Паласіо про десятирічного хлопчика на ім’я Огест Пуллман, якого всі довкола сприймають з подивом. Ця повість побачила світ у лютому 2012 року і за кілька місяців посіла місце в списку американських (та англомовних) книжок-бестселерів для дітей.

Огест називає себе «особливим». Його обличчя відрізняється від облич інших  членів його родини. Він добре розуміє, що він не такий, як вони. Огест пережив 27 операцій та все ж стати подібним на людей зі «звичним» обличчям йому не судилося.

Живучи поряд з батьками, Огест почувається захищеним. Його мама – ілюстратор дитячих книжок, яка працює вдома й має час на його виховання. Вона навіть організовує йому початкове навчання вдома. Утім Огестові приходить час іти до школи. Його рідні страшенно переживають з цього приводу, та й Огест страждає не менше. Йому не раз доводилося ставати жертвою насмішок дітей його ж віку. Більше – всі однолітки його уникають.

Нова школа, як і новий стиль життя, не тільки міняють самого Огеста, але й людей довкола нього. Виявляється, що він такий самий, які і всі інші: дотепний, любить вчитися, хоче дружити з іншими та відкритий до будь-яких пригод.

Велика перевага цієї книжки в тому, що авторка веде повість від першої особи. Тому  є можливість не тільки спостерігати за життям Огеста, але й дізнатися та відчути його емоційне напруження. Наприклад, при кожній зустрічі з незнайомими людьми читачі дізнаються, що Огест угинає голову, щоб якомога довше не зверталася увага на його обличчя. Подумки він завжди відмічає, яке взуття носять незнайомці. Коли ж він підіймає голову, то читачі дізнаються про обличчя інших людей. При тому про себе хлопець називає їх «звичними». Інколи Паласіо оповідає історію Огеста від його батьків і друзів, що відкриває інші грані хлопчачих переживань.

Ця книжка допоможе юним і дорослим  читачам навчитися сприймати не зовнішність, а внутрішній світ людини. Також допоможе зрозуміти, що ті чи ті «особливості» в зовнішності людей треба сприймати спокійно. Як зізнається сама авторка в інтерв’ю для британської газети Telegraph, коли вона побачила «особливу» дівчинку, то злякалася своєї реакції. Ті відчуття й сором за них послугували їй ідеєю для написання повісті.

Ця книжка захоплює читачів не тільки в США. Як пише Telegraph, у Великобританії повість замає місце на полиці серед дитячих, але й дорослих книжок.

Безумовно, ця книжка знайшла  своїх читачів і в Україні. Адже світ Огеста Пуллмана – це світ емоцій перед усім. Реалії довкола Огеста – це так само реалії українських дітей і дорослих. Проблеми, які переживає Огест Пуллман, мають прозвучати для всіх і кожного. Повість на кшталт «Дива» стала б у пригоді для виховання толерантності та поваги. Крім того, повість сповнена світлим гумором, а тому книжка легко читається.

Детальніше про книгу: http://vivat-publishing.com/knygy/divo/

Майбутнє щодня стає минулим.

Цитати  з книги Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», які дуже актуальні зараз.

Роман написано від імені 35-річного комп’ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної (дез)інформації і тотального відчуження він – заручник світових абсурдів – прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом. За жанровою стилістикою «Записки українського самашедшого» – насичений мікс художньої літератури, внутрішніх щоденників, сучасного літописання й публіцистики.

 Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина.

Кожному поколінню сняться свої кошмари.

Те, що діється тепер у світі, — це кошмар, що приснився людству. Потім його назвуть Історією і приплюсують до попередніх кошмарів.

Знаєш, — сказав батько, — не в тому жах, що тепер жити важко, а в тому, що образливо. Я звик, щоб мене забороняли. Але я не звик, щоб мене ображали.

Настає такий момент у житті, коли нічого вже не можеш виправити. Ні в стосунках, ні в обставинах. Ні в самому собі.

Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний.

·        У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама. Йдемо по колу, як сумирні конячки в топчаку історії, б’ючи у тій самій ступі ту ж саму олію. Ми думаємо, що це у нас шляхетна толерантність, а це у нас воляче терпіння.

Часом  мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів.

Огидна річ - наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все може відмовитися від нас.

Вічна парадигма історії: за свободу борються одні, а до влади приходять інші. І тоді настає лукава, найпідступніша форма несвободи, одягнута в національну символіку, зацитькала національним пафосом, вдекорована атрибутами демократії.

Мій батько ще коли сказав: Між мною і тобою буде дистанція, між тобою і твоїм сином прірва.

За великим рахунком це психопатологія. Жити в Україні і не любити Україну. Зробити з мови політику, за мовною ознакою дискримінувати націю.

А ви думали, що Україна так просто. Україна — це супер. Україна — це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни.

Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі.

Жах не в тому, що щось зміниться, - жах у тому, що все може залишитися так само.

Але народ у нас витривалий, привчений завжди терпіти щось в ім'я чогось, - головне, щоб не було гірше. Діапазон гіршого у нас безмірний, так що межі терпіння практично нема. Поняття кращого ж співвідносне з гіршим, так що завжди є люфт для надії.

 Навіщо я слухаю цей балаган, навіщо читаю газети, навіщо дивлюся всю цю чортівню, якщо можна слухати музику Паґаніні?!

Література зробилася, як блошиний ринок — хто що має, несе на продаж. Хоч зі смітника витягне, а виставить на загальний показ.

У кожного своя пустеля і свої міражі.

Добре, що Господь увімкнув нам ближнє світло свідомості, бо якби дальнє, схибнутися можна.

У нас тепер така свобода, наче сміттєпровід прорвало. Свобода хамства, свобода невігластва, свобода ненависті до України. Все, що є ницого й зловорожого, вигрівається під сонцем нашої демократії. Україною правлять люди, які її не люблять і яка їм чужа.

  А власне, за що ми боремося? За те, щоб президентом був той, а не той? Особисто я без ілюзій. Головне, обрати такого, щоб можна було переобрати. Щоб не вп’явся у владу знову на десять років і не пересидів людське терпіння.

Люди не знають, кого вибирати, бо не можна ж вибрати когось з нікого.

Ми їздимо на природу, в Гідропарк, за місто, але я нікуди не можу поїхати від себе.

Втім, жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.

Пристрасть — це натхнення тіла, а кохання — це натхнення душі.

Легко їм казати — у правовому полі. Звикли там у Європі до правового поля. А у нас тут на правовому полі чортополох росте.

Державу потрібно будувати з підмурка, щоб кожен свою цеглину поклав. А з того камніння, що за пазухою, держави не збудуєш.

Найбільше боюся приниження, цей страх мене теж принижує.

Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що.

Бог з вами, люди. Все до чого ми байдужі, байдуже до нас. Через те ми такі й смертельно самотні.

Мертві тіла валяються неповсюдно, але скрізь повно мертвих душ.

Нова форма свободи слова — що хто хоче, те й лопоче. Або що замовляє хазяїн. У найкращі вечірні години біля телевізора вже не зберешся родиною.

Щось у мені схитнулося, ледве зберіг рівновагу. Мабуть, чаша болю переважила.

Сторінку можна видерти. Історію – ні.

Така наша українська Феміда – у грецької зав’язані очі, у нашої заплющені.

Серце в колібрі майже втричі більше, ніж шлунок. От якби так у людей.

Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, в надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема.

Всі до всіх звертаються, ніхто нікого не чує.

Скоро людство, як той святий Діонісій, ітиме з власною головою в руках, а на плечах у нього буде віртуальна голова, набахтурена абсурдом безвиході.

Але у нас така глибока чаша терпіння, що, здається, уже без дна.

Майбутнє щодня стає минулим. Вйо.

Четыре стадии прощения.

Четыре стадии прощения.

Книга  "Бегущая с волками" - Кларисса Пинкола Эстесс

-       Отключиться – сделать передышку

-       Превозмочь – воздержаться от наказания

-       Забыть – вычеркнуть из памяти, прекратить пережевывать

-       Простить – вычеркнуть из списка должников

ОТКЛЮЧИТЬСЯ

Чтобы начать прощать, хорошо на время отключиться, то есть временно перестать думать о человеке или событии. Это не значит, что вы оставляете что-то недоделанным, – просто вы устраиваете себе отдых от него. Это помогает не доводить себя до изнеможения, стать сильнее в других областях, испытать в жизни другое счастье.

Это хорошая практика для окончательного освобождения, которое придет позже, вместе с прощением. Расставайтесь с ситуацией, воспоминанием, проблемой столько раз, сколько необходимо. Суть не в том, чтобы не обращать внимания, а в том, чтобы вдали от проблемы стать сильнее и выносливее. Отключиться – значит заняться ткачеством, литературным трудом, уехать на море, заняться учебой или любимым делом, которое придает вам силы, и на время позволить проблеме исчезнуть с вашего горизонта. Это правильно, полезно и целительно. Проблемы пережитой травмы будут донимать женщину гораздо меньше, если она заверит раненую душу, что сейчас даст ей заживляющие снадобья, а вопросом, кто, в чем виноват, займется попозже.

ПРЕВОЗМОЧЬ

Второй этап – превозмочь, и главное здесь – воздержаться от наказания: не думать о нем и совершенно ничего не предпринимать в этом направлении. Сдерживать себя, таким образом, чрезвычайно полезно, потому что при этом проблема собирается воедино, а не разлетается по сторонам. Это помогает сосредоточиться к тому времени, когда можно будет перейти к следующим стадиям. Это не значит, что нужно ослепнуть или умереть и потерять защитную бдительность. Это значит, что нужно подарить ситуации каплю милосердия и посмотреть, что из этого выйдет.

Превозмогать – значит иметь терпение, вынести, несмотря ни на что, направить эмоции в другое русло. Это сильные средства. Приложите максимум усилий. Это режим очищения. Не обязательно делать все сразу – можно выбрать что-то одно, скажем, терпение, и упражняться только в нем. Можно воздерживаться от уничижительных высказываний, от ворчания, от неприязненных и враждебных действий. Воздерживаясь от сведения счетов, вы укрепляете целостность действия и души. Превозмогать – значит открывать путь великодушию, позволяя великой сострадательной природе участвовать в том, что раньше вызывало совсем другие эмоции – от мелочного раздражения до ярости.

ЗАБЫТЬ

Забыть – значит вычеркнуть из памяти, перестать пережевывать, иными словами – отпустить, ослабить хватку; особенно это касается воспоминаний. Забыть – не значит умертвить свой мозг. Сознательное забывание – это когда вы избавляетесь от события, так, чтобы оно не маячило на переднем плане, а сошло со сцены и ограничивалось задворками вашей памяти

Занимаясь сознательным забыванием, мы отказываемся извлекать на поверхность огнеопасный материал, отказываемся вспоминать. Забывание – занятие активное, а не пассивное. Это значит: не затрагивать конкретные материалы, не ворошить их снова и снова, не взвинчивать себя навязчивыми мыслями, картинами, эмоциями. Сознательно забывать – значит перестать себя изводить, отказаться от этой привычки и не вспоминать о ней, не оглядываться назад и таким образом жить в новом окружении, творя новую жизнь и новые переживания взамен старых, о которых можно будет думать впредь. Такое забывание не стирает воспоминания, а окончательно успокаивает окружающие память эмоции.

ПРОСТИТЬ

Есть много способов и уровней прощения, от кого или от чего бы ни исходила обида: от человека, общества или народа. Важно помнить, что "окончательное" прощение – это не смирение. Это сознательное решение прекратить лелеять неприязнь, в том числе простить долги и отказаться от желания отомстить. Это вы решаете, когда простить и какой использовать ритуал, чтобы ознаменовать это событие. Вы решаете, какой долг объявить не требующим оплаты.

Одни выбирают полное прощение, на веки вечные освобождая человека от какого бы то ни было возмещения ущерба. Другие предпочитают остановить процесс возмещения и отказаться от остатка долга, сказав: "Что было, то прошло, хватит". Еще один вид прощения – отпустить человека, даже если от него не получено никакого возмещения, ни эмоционального, ни какого-либо иного.

Для некоторых людей окончательное прощение означает возможность оказать обидчику снисхождение, и сделать это легче всего, когда нанесенная обида сравнительно невелика. Один из самых глубоких видов прощения – оказать обидчику сострадательную помощь в том или ином виде. Это не значит, что вы должны совать голову в змеиное гнездо, – просто нужно действовать с позиции милосердия, защищенности и подготовленности.

Тактильный контакт как лекарство

Тактильный контакт как лекарство

С самого рождения мы ощущаем тактильный контакт с другими людьми. Без заботливых маминых рук человеческий детеныш просто не выживет…

Повзрослев, человек нуждается в объятиях не меньше. И, хотя назначение этих прикосновений уже совсем другое – мы так выражаем свою признательность, любовь, приветствуем друг друга, исследования доказывают, что на подсознательном уровне люди стремятся к объятиям, чтобы еще и еще раз испытать чувство защищенности, тепла и комфорта, как это было на руках у мамы и папы…

Но, оказывается, объятья с любимыми людьми приносят человеку не только минуты удовольствия, но и могут послужить лекарством от депрессии и других психологических проблем!

Нейропсихологи из университета штата Северная Каролина США занялись изучением того, какой эффект оказывают объятия на представителей обоих полов, пригласив для эксперимента 28 супружеских пар с различным стажем семейной жизни.

Мужчин и женщин развели по разным комнатам, замерили их артериальное давление, содержание в крови кортизола (гормона стресса), серотонина и эндорфинов (гормоны радости). После этого испытуемых соединили в одной комнате, попросив их вспомнить, как они познакомились, рассматривать семейный альбом или видеофильм о радостных минутах семейной жизни, обсуждая это, и после этого попросили их крепко обнять друг друга.

После этого ученые провели повторные исследования, которые показали, что уровень кортизола значительно снизился, а уровень серотонина и эндорфинов повысился.  Кровяное давление также изменилось по направлению к нормальному у обоих полов.

Это заинтересовало ученых, и они продолжили эксперименты по изучению воздействия тактильных контактов на здоровье человека.

Оказалось, что, если человек часто обнимается с близкими людьми, он не чувствует тактильного голода, и у него:

-       балансируется центральная нервная система;

-       повышается иммунитет;

-       повышается уровень гемоглобина в крови;

-       улучшается сон;

-       снимается стресс;

-       организм омолаживается;

-       нормализуется артериальное давление;

-       снижается риск сердечно-сосудистых заболеваний;

-       повышается самооценка;

-       уходят чувства страха, апатии, одиночества.

Особое внимание стоит уделить воздействию объятий на маленьких детей. Оказывается, если родители в раннем возрасте мало ласкали, обнимали и целовали своих детей, то у них в два раза чаще возникают впоследствии психические и умственные отклонения в развитии, сложности в установлении контактов со сверстниками, особенно с противоположным полом. Им трудно проявлять свою любовь и ласку близкими людям. Особенно это касается мальчиков, которых родители часто боятся «заласкать», вырастить женоподобными. А в результате вырастают мужчины, которые часто страдают заниженной самооценкой, неуверенные в себе, прикрывающие эти качества нарочитой грубостью, как атрибутом мужественности. Кому от этого хорошо? Им самим? Их женам? Их детям?

В разных источниках можно встретить рекомендации, что для здоровья и хорошего самочувствия необходимо обниматься 4 – 8 – 12 раз в день. Нам кажется, что речь здесь может идти не о количестве, а о качестве объятий. Можно механически обнять человека двадцать раз за день, слепо следуя рекомендациям ученых, но ничего при этом не почувствовать. А можно обнять любимую один раз, но так, чтобы и у нее, и у него «бабочки запорхали» в животе…

Очень хочется, чтобы, прочитав эту статью, Вам захотелось пойти и обнять своего близкого человека – жену, ребенка, мужа, маму, папу…того, кто живет с Вами рядом, любит и заботится о Вас. Обнимайтесь просто так, без повода. Подарите себе и ему минуты радости и счастья, улучшив свое и его здоровье!

Страшні слова, коли вони мовчать…

 ведучі каналу СТБ читають вірші видатної української поетеси

Сказать жизни "Да!"

Віктор Франкл та його книга   

"Людина в пошуках справжнього сенсу"

Про що? 
Чи можливо знайти своє покликання у часи скрути? Чи можливо вижити в концтаборі та пережити найважчі моменти в житті? І що допомагає прожити ці моменти?

Віктор Франкл та його книга “Людина у пошуках сенсу” - справжній приклад перемоги сили людського духу, серця, мрії над найтяжчими випробуваннями життя. Для нього таким випробуванням всього життя став німецький концентраційний табір.

“Все можна забрати у людини, 

крім одного – її вибору як сприймати ці події”

— В.Франкл

Чого власне потребує людина – це пошук значення та великої мети, це реалізація власного потенціалу та власної місії. Ось ще одна ключова думка книги, на яку варто звернути увагу.

Чому варто прочитати цю книгу? Можливо, вона стане саме тим знаком для Вас, що потрібно нарешті зробити крок назустріч власній мрії, розпочати проект, зрештою, почати робити справу, про яку давно мріяли. Книга знову поставить вам запитання хто Ви та чому прийшли на цю землю. Що є великою метою Вашого життя?

«Я бачив сенс свого життя в тому,

щоб допомогати іншим

побачити сенс в своєму житті»

— В.Франкл

Віктор Франкл — всесвітньо відомий психіатр, психотерапевт, філософ. Він є засновником логотерапії – філософії та науки про універсальне буття та екзистенційну терапію.

1942 року він потрапив до концтабору, де на нього чекали голод, приниження, хвороби, постійна загроза життю. Аналізуючи свою поведінку та поведінку інших в’язнів, Франкл віднайшов стратегії, що утримують людину над прірвою, захищають розум від божевілля та надають сенс життю. Свій жахливий досвід виживання він описав у книжці, яка допомогла мільйонам людей віднайти себе та змінити життя. 

«Сенс має бути знайдений, 

але не може бути створений»

— В.Франкл

Віктор Франкл доводить, що тільки-но людина знаходить сенс свого існування, вона отримує сили, щоб здолати будь-які випробування. Поради людини, яка зазнала нелюдських випробувань, варті того, щоб бути почутими.

"Не хочу/не буду/мое ли это?"

Что делать, когда на работе возникают мысли:

 "Не хочу/не буду/мое ли это?"

Однозначного ответа на это нет, тут зависит от конкретной личности, ее внутренних установок  и ситуации в целом. Тем не менее, попробуем разобраться с данной проблемой.

Когда возникает вопрос: «Наверное, это не мое?»

·        Подумайте, что мотивировало Вас  устроиться на эту работу?

·        Был ли это Ваш выбор или это желание кого-то другого (родителей,  партнера, друзей и др.), навязанное Вам?

·        Что Вас смущает, тревожит в данной деятельности? (можно составить список, изобразить это графически, символически, так, чтобы было понятно Вам).

·        Что могло бы подойти Вам? (прислушайтесь к себе, определите критерии идеальной для себя работы, составьте ее визуальный образ; пройдите тест на профориентацию, например, дифференциально-диагностический опросник (ДДО) Е.А. Климова).

Когда вы говорите себе: «Ничего не хочу делать!» 

·        Подумайте, что заставляет Вас отвергать деятельность? (первая мысль, образ).

·        Какие причины Вы видите? (возможно, это усталость, перегрузки, большая ответственность, страх перед трудностями, подавление своих личных потребностей, ощущение своей отверженности,  жесткие рамки и др.)

·        Что в Ваших силах изменить? Какие действия необходимо совершить? На какие этапы, шаги это можно разделить? Кто или что может быть моей опорой в данном деле?

·        Что способно мотивировать Вас на деятельность? Спросите себя, что я могу получить для себя в этой деятельности? (личные выгоды и перспективы).

Когда вы протестуете: «Не буду!»

·        Проанализируйте, что блокирует Ваши начинания? (возможно это тотальный контроль,  переутомление, сомнения в своем профессионализме,  стремление проявить личную инициативу, желание достойного вознаграждения и мн. др.)

·        Почему Вы отвергаете возможность приобрести новый опыт? Что может произойти, если все же Вы начнете действовать? (представьте, дальнейшие перспективы как позитивные, так и негативные). А может действительно стоит остановиться, отдохнуть,  не брать на себя слишком много обязанностей?

И что же делать, если работа стала неинтересной?

·        Спросите себя, что я сделал за последние несколько месяцев, чтобы моя работа стала интереснее для меня?

·        Подумайте, что Вы можете сделать, начиная с сегодняшнего момента? (составьте 5-10 пунктов и начинайте их постепенно реализовывать, за каждый шаг поощряйте себя (комплимент себе, сладкое, поход в кино, театр и др.))

И главное, помните, что подобного рода мысли – это, своего рода «звоночек», предупреждающий Вас о том, что Вы  уже готовы перейти на новый уровень самореализации.

Удачи Вам в Ваших начинаниях!